У кінці XIX - на початку XX
століття дослідження педагогічних проблем розпочинаються в США, куди поступово
переміщується центр педагогічної думки. Американські дослідники педагогічних
процесів сучасності швидко отримали вагомі результати: сформували закономірності
людського виховання, розробили і впровадили ефективні технології освіти, які
дають змогу кожній людині успішно досягти поставленої мети. Найвидатніші
представники американської педагогіки Д.Дьюї (1859-1952) і У.Торндайк (1874-1949).
У Радянському Союзі педагогіка
пішла шляхом розробки ідей виховання людини нового суспільства. З цих позицій
педагогічну теорію розробляли Н. Крупська (1869- 1939), П. Блонський (1884-1941), С. Шацький (1878-1934), А. Макаренко (1888-1939), В. Сухомлинський (1918-1970). Першими
авторами навчальних посібників з педагогіки були Павло Блонський і
А. Пінкевич (1883-1939).
Славу радянській педагогіці
принесли праці А.Макаренка і В.Сухомлинського. А. Макаренко
створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом, поєднання
навчання з продуктивною працею, запропонував методику трудового виховання дітей
у сім'ї, самовиховання і самоосвіти, вдосконалення професійної майстерності
вчителя, здійснення загального навчання та керівництва школою. Багато його
порад, влучні спостереження актуальні й на сьогодні. Свої педагогічні думки він
виклав у творах «Марш 30-го року» (1932), «Педагогічна поема» (1932-1935),
«Книга для батьків» (1937), «Прапори на баштах» (1938).
В. Сухомлинський -
директор Павлиської середньої школи Кіровоградської області у 1947-1970 роках -
досліджував проблеми теорії та методики виховання дітей у школі й родимі
всебічного розвитку особистості учня, педагогічної майстерності. Практично
втілював у шкільну практику гуманістичні ідеї навчання й виховання. Він є
автором близько 40 публіцистичних книг та 300 статей, які й нині не втратили
своє значення (наприклад: «Сто порад учителю», «Як виховати справжню людину»,
«Народження громадянина», «Серце віддаю дітям», «Батьківська педагогіка»).
Більшість його робіт присвячені ідеї гуманізму, людяності та доброчинності.
Виховання гуманізму, на його думку, здійснюється через творення людям добра.
Найсуттєвішим, найглибшим і
найміцнішим наріжним каменем педагогічної системи Сухомлинського є виховання
поваги до самого себе. Він вважав, що доки є самоповага, існує й школа.
У
50-70-х роках XX століття в Україні видано фундаментальні підручники, навчальні
посібники та наукові праці. Це - «Педагогіка» С. Збандуто, «Хрестоматія
вітчизняної педагогіки» за редакцією С. Литвинова, «Курс методики викладання
української літератури» та «Українська література в середній школі» Т. Бугайко і Ф. Бугайка, «Основи теорії літератури» П. Волинського тощо. В
розвиток вітчизняної педагогічної науки значний внесок зробили праці педагогів,
психологів і методистів А. Алексюка, А. Бондаря, Г. Костюка, І. Єременка, С.
Гончаренка, І. Зязюна, О, Савченко, В. Онищука, О. Мазуркевича, В. Мадзігона,
В. Смаля, М. Ярмаченка та інших.
Історичний
шлях становлення педагогіки як науки свідчить, що її виникнення і розвиток
визначалися об'єктивними соціально- економічними потребами суспільства в
підготовці підростаючих поколінь до життя.
Нині
в незалежній Україні створені позитивні передумови для всебічного розвитку
педагогічної теорії та практики, основні напрями якого визначені Законом
України «Про освіту», Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI
століття»), Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті.
Комментариев нет:
Отправить комментарий